Неділя, 23.07.2017, 02:37

              

  

Вітаю Вас Гість | RSS
| ДОШКА ОГОЛОШЕНЬ | ЗАМОВИТИ ВІТАННЯ У ПРОГРАМІ "ВІТАЮ!" | ЗАМОВИТИ ОГОЛОШЕННЯ У ТЕЛЕГАЗЕТІ | ТЕЛЕПРОГРАМИ | ТАРИФИ | КОНТАКТИ |
 
ЗВ'ЯЗОК ПО СКАЙПУ
Натисніть на "Call" і ви автоматично зробите дзвінок оператору телерадіокомпанії для замовлення вітань, оголошень в режимі "он-лайн" по скайпу (10:00-15:00)

ВЕБ-КАМЕРИ МІСТА

Чат телерадіокомпанії

ПРОГНОЗ ПОГОДИ

Меню сайту

Архів записів

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

 
Головна » 2014 » Травень » 11 » ДУМКА: ДВІ РЕДАКЦІЙНІ ІГОРЯ ФІЛОНЕНКА
15:36
ДУМКА: ДВІ РЕДАКЦІЙНІ ІГОРЯ ФІЛОНЕНКА

І не кажіть, що вас не попереджали

Тема цієї редакційної кілька разів змінювалась, у залежності від зміни ситуації в державі. Точніше, від зміни авторського бачення цієї ситуації. Адже політика «ЕХО» така, що дозволяє максимально широко висвітлювати власні суб’єктивні судження лише в редакційних статтях. У всіх інших ми намагаємося, при можливості, не нав’язувати читачам свою точку зору. Адже журналіст повинен працювати за принципом «Що бачу, про те й співаю» або «Що у розумного в голові, те в журналіста на язиці». Ну, а редакційна колонка дає можливість висвітлити суб’єктивну точку зору на ту чи іншу подію. Можливо, й помилкову точку. Адже всі ми люди, усі помиляємось і ніхто з нас, смертних, не володіє монополією на істину.

Кілька місяців тому, одразу після буремних лютневих подій, стрілянини на Майдані, втечі Януковича та анексії Криму, виникла думка написати щось про масонську змову і роль у ній Володимира Путіна. Адже автор, як вважав, так і вважає, що в Україні йде дуже велика й дуже чужа гра. Стаття щодо цього вже з’являлась у тижневику. І після неї чимало друзів і товаришів почали ставитись до автора більш насторожено. Мовляв, і Євромайдан не підтримує, і в Києві не був, на барикадах не стояв, і до слогана «Слава Україні! Героям слава!» якось не так ставиться. Щось не те з чоловіком. Може, продався, може, перефарбувався. А, може, просто помиляється. Але — не наш, не за революцію.

Так, автор, як людина, котра не за сало вчилася на історичному факультеті тоді ще педінституту, негативно ставиться до всякого роду революцій. За винятком, хіба що науково-технічних. А з віком усе більше і більше стаєш прихильником еволюційного шляху розвитку. Тим більше, що ті події, які відбулися в Україні, навіть не є революцією у прямому сенсі цього слова. А чим є? Процитую президента Чехії Мілоша Земана. Він — людина, котра керує європейською державою, що не претендує на статус світового гравця, може дозволити собі висловлюватись прямо. Так от, чех сказав: «Україні потрібно мати сильного лідера, у жодному випадку не одного з тих ґангстерів, які досі були при владі, нехай навіть це була жінка з ангельською посмішкою і гарною косою». На думку президента Чехії, ніхто не може допомогти Україні, навіть Європейський Союз, тому що ця допомога «осяде в кишенях олігархів і навіть не дістанеться пересічним громадянам». З його слів, суттю нинішньої української революції є те, що «проти одних ґангстерів воюють інші ґангстери». Ну, й у чому чех помиляється?

Ну, й чия це гра, друзі-товариші? Ваша? Це ви в Женеві вирішуєте, куди, як і з ким іти Україні? Тоді ваше прізвище — Керрі. Або Лавров. Або Ештон. А моє — Філоненко. І я бачу, що в цій великій грі грають мною. Грають навіть не як пішаком, а пилом на чиїхось чоботах. «Втішає» лише, що всі інші сорок із гаком мільйонів земляків теж є отією пилюкою. А колишній президент був, у кращому випадку, пішаком, якого чиясь уміла рука пересувала по шахівниці. А потім, без тіні сумніву та вагань, пожертвувала ним.

Хто грає в ту гру? Неможливо сказати однозначно. Адже кухонна геополітика є справою невдячною і майже марною. Деякі знайомі із впевненістю, достойною кращого застосування, говорять, що то — масонська змова. Можливо. Можливо, і є на світі могутні масони, яких ніхто не бачив, та всі про них знають. Як бандерівці. Як «зелені чоловічки». Нам сказали — ми проковтнули. Але ж, якщо всерйоз вірити в масонську змову, то виходить, що Володимир Путін теж «в дєлє». «Ні, не може бути», — запевняв автора знайомий прихильник теорії змов. І дав почитати передрук із якогось ресурсу. Там мова йшла про те, що Майдан, революція, повалення Януковича є справою рук тих же масонів. І якийсь російський політтехнолог на прізвище Коваль прогнозував, що ті кляті змовники зроблять із Україною. Ви не повірите. Росіянин пише, що масони вимагатимуть федералізації, розділять Україну на Галичину, Малоросію й ще якусь трясцю. І цим її остаточно знищать. А я слухаю виступи Лаврова, Путіна і чую ідентичні побажання. Так Путін — масон? І все було домовлено? І про Майдан, і про Крим, і про федералізацію. А нам залишається разом із футбольними фанатами горлати: «Путін — х… ло! Ла-ла-ла-ла!».

Воно-то, можливо, й правда. І Володимир Володимирович цілком заслуговує на подібні епітети. Але ж інші гравці? Чим вони кращі?

Свобода від розуму і партизан Соболєв

Якщо «Путін — х..ло», то як тоді називати отих, які забрали корито в Януковича? До них за два місяці вже запитань виникає на кілька редакційних наперед.

Що це за організація така «Правий сектор», який підміняє собою суд, міліцію та прокуратуру? Звідки в них гроші? І що до цього часу роблять тисячі майданівців, самооборонівців та інших професійних революціонерів. Вони не садять городів, не стоять за станками, не пишуть статей у газетах, не йдуть у армію чи міліцію. А за що ж вони живуть? За чиї гроші? Чи не за наші з вами, чи не за рахунок знеціненої гривні, підняття цін на всі, без винятку, товари та інші «прєлєсті» післяреволюційного буття. Мені й мільйонам інших рекомендують затягувати паски. А я дивлюсь на нероб на Майдані і думаю: «Ви їм скажіть. Нехай ідуть додому і щось корисне роблять». Це, безумовно, стосується і нероб із Слов'янська, Луганська та Донецька.

І кого ж, друзі мої, ви привели до влади? Ніколи не ідеалізував Януковича і його «сім’ю», але ж нинішня гоп-компанія не краща, а, можливо, і гірша. Із жахом дивлюся на виступи «стратєгів-маразматиків» на кшталт бютівця «партизана» Соболєва. Пам’ятаєте його «геніальну» промову про партизанський рейд українських вояків під російським прапором? Порядні люди після такої ганьби стріляються. Або хоча б у відставку йдуть. А цей знову по телевізору виступає. Та при таких місцевих «стратєгах» Путіну воювати з Україною не потрібно. Вона сама розвалиться. А йому буде достатньо прийти і забрати те, що залишилось.

А ви знаєте, який літературний твір одразу пригадуєш, дивлячись на тих, хто рвався й прийшов до влади в Україні: від Києва до Кобеляк. Не знаю, як кому, а мені з голови не йде «Собаче серце» Михайла Булгакова. Шводнери і шарікови йдуть! Перечитайте. Схожість ледве не один до одного. Вони, оті що прийшли, щось лепечуть про люстрацію, боротьбу з корупцією і таке інше. А мені хочеться запитати: «Братва, а гроші де? Уже два місяці, як банда Януковича не грабує Україну, а коштів у бюджетах усіх рівнів як не було, так і немає. А між тим, заводи працюють, податки в казну йдуть. Хто ж зараз грабує?»

Вони, оті що прийшли, називають усіх, хто живе на Сході, сепаратистами і ледве не злочинцями. А хто вам дав право таке казати без рішення суду? Га, вельмишановні? Чому ви миттєво розділяєте українців на сепаратистів і патріотів? Знову «розділяй і володарюй» і «граб награблєноє».

Чому про референдум, який би міг зняти напругу, про справжню децентралізацію влади, яка одна-єдина зможе здолати корупцію, заговорили лише після заворушень на Сході? Та тому, що ніхто цього робити й не збирався. Тому, що не за те чужу кров проливали. А за що? А ви запитайте кобеляцьких «свободівців». Вони краще за мене знають. Один посаду отримав, двоє — на підході, інші в черзі стоять. Де ж тільки тих посад на всіх швондерів набрати?

Знаю, що все вище написане дуже багатьом не сподобається. Можливо, втрачу ще кількох товаришів, багатьох читачів. Але то — не страшно. Страшніше, що ми втрачаємо Україну. І якщо не почнемо питати з сьогоднішньої влади за кожен її крок, за кожну дію, то втратимо. І не кажіть потім, що вас на попереджали.

*******************************************************************

Плюшеві термінатори

Авторська редакційна "І не кажіть, що вас не попереджали", таки викликала деякий резонанс серед кобеляцької (і не лише кобеляцької) громади. І це добре. Добре через те, що, обговорюючи, люди читають, порівнюють, думають та дискутують. Тобто, розвиваються. І не вбивають, не б’ють один одного, що є найстрашнішим явищем в українському сьогоденні.

Товариш розповів, що показав ту статтю якомусь, не кобеляцькому, політику. Помічнику депутата, здається. І той задав сакраментальне запитання, яке, на жаль, є типовим для представників так званої політичної еліти: «А за кого автор?». Товариш, який знає автора багато років, посміхнувшись, відповів: «Та ні за кого. Він буддист».

І дійсно, чому обов’язково бути «за когось». Відкрию політикам секрет: більшість людей, які живуть як в Україні, так і на планеті Земля, — ні за кого. Вони просто хочуть жити під мирним небом, працювати, отримувати гроші, кохатися, виховувати дітей, мати змогу відпочивати і подорожувати світом. А ті, кому потрібно, щоб більшість таки була розділеною і виступала «за когось», обдурюють її патріотизмами, стрічками, лозунгами, прапорами, революціями та контрреволюціями. Так, так, ви не помилились, прочитавши попередній рядок. Автор дуже насторожено і зі страхом ставиться до поняття «патріотизм». Бо давно ж і не мною, а в древніх священних книгах різних народів сказано: «несть іудея і несть елліна» або «у природи Будди немає Сходу і немає Заходу». І ще написано, що патріотизм є останнім прихистком негідників. Ні, це зовсім не означає, що не потрібно шанувати свій Гімн та Прапор, любити свою Батьківщину. Але треба чітко усвідомлювати, що дуже часто люди, керовані патріотичними почуттями, починають убивати один одного. А це — гріх. І для Бога немає різниці, під яким прапором чи з яким лозунгом цей гріх учинили.

Якщо ж говорити про політичні уподобання… Мені, приміром, ще з інститутських часів дуже подобається теорія фабіанського соціалізму як моделі розвитку суспільства. Ну подобається, і все тут. Не дивлячись на відсутність у ній патріотизму та нищівну критику з боку Володимира Леніна. Чому? Бо там немає місця класовій боротьбі, а керувати державою доручають підготовленим професіоналам. А не випускникам школи-студії лектора фонду «Відродження» Олександра Гейзовича Соллонтая, на якого так любить посилатися голова Кобеляцької РДА, «свободівець» Іван Терновий.

Інші друзі, думкою яких дорожу, зробили щодо попередньої редакційної інші зауваження. Один дуже просив дати нинішній владі час, не піддавати її представників дуже гострій критиці. Мовляв, на початку роботи у всіх бувають помилки. Адже і ситуація у державі надто складна, і досвіду не вистачає. Інший, засновник «ЕХО» Сергій Попович, дорікнув у надмірному песимізмі. На його думку, людям обов’язково потрібно давати якусь надію, уселяти в них оптимізм. А не стверджувати, що при владі були погані, а прийшли ще гірші.

Що хочеться сказати з цього приводу? Ніхто нікому ніякого часу на помилки, розкачку та набуття досвіду давати не збирається. Ні ста днів, ні місяця, ні навіть дня.

І цьому є кілька причин. Та виділю дві, на мою суб’єктивну думку, головні. По-перше, Україна нібито задекларувала курс на Європу. Так от там, у Європі, політики, чиновники, депутати і навіть члени монарших сімей перебувають під постійною увагою представників засобів масової інформації. Там журналісти дозволяють собі таке, що їх українським колегам і не сниться. Аж до прослуховування телефонних розмов та копирсання в особистому житті. І нічого. Усі звикли, усі живі, суспільство розвивається. А політики після критичних статей подають у відставку. Так що, звикайте, шановні. Або не брешіть, що хочете в Європу, до демократичних цінностей. Хоча якраз «Свободи» це не стосується. Вони ж не приховують, що демократії в їх партії немає.

Друга причина. Вона є головною. Сьогоднішня влада в Україні, від Києва до Кобеляк, є першою за часи незалежності, яка прийшла «на крові». І кров продовжує проливатися, люди продовжують гинути. І питати з такої влади потрібно у тисячу разів прискіпливіше. І не треба мені триндіти про «піпірєдників». За свої дії відповідайте.

А відповісти вже є за що. Не будемо зараз говорити про владу в Києві. Давайте спробуємо проаналізувати дії їх колег тут, внизу.

Ні, згадаю таки кількома реченнями. Кілька тижнів тому у Верховній Раді відбулося дуже символічне голосування, яке яскраво засвідчує істинні наміри тих, хто прийшов до влади. Проєвропейська більшість у парламенті тріумфально провалила голосування за законопроект про роздержавлення комунальних засобів масової інформації. І хто ж ви думаєте дружно проголосував проти того, аби звільнити журналістів від «опіки» та цензури з боку чиновників? Правильно, «Свобода». При цьому аргументи, наведені «свободівцями», нічого, крім «сміху крізь сльози», не викликають. Вони заявили про те, що газети одразу скуплять олігархи. Ага, черга за «Колосом» вишикувалась. Крім того, усе той же європейський досвід роздержавлення засвідчує, що в цьому нічого страшного немає. Ці видання працюють, люди отримують зарплату, суспільство розвивається.

Тепер кілька речень про «наших», місцевих пташенят гнізда Солонтаєвого. Не знаю, чи то Олександр Гейзович навчив Івана Костянтиновича, чи він сам придумав, але голова РДА вже заявляв, що бачить себе і своїх колег такими собі «термінаторами». Читай: «руйнівниками». І що ж вони зруйнували? Знаємо про кілька пам’ятників Леніну, одну стелу. Чули про суперечливі заяви, про заборону використання червоних прапорів у День Перемоги. Що, до речі, слабувато узгоджується із сьогоднішнім українським законодавством.

Оце і все? Якісь плюшеві, несправжні термінатори. Щоправда, були заяви про руйнування корупційних схем і зв’язків. «Ой, сьоб тобі», — як кажуть старі люди. Нашому теляті та вовка з’їсти. Та ви у своїй партії, шановні, розберіться. І поясніть людям, за якою схемою Полтавську область віддали «Свободі». Чи не за домовленістю кількох дядьків? Так це ж політична корупція в чистому вигляді. А, розібравшись у своїй партії (це, до речі, стосується й інших приватних підприємств, котрі в Україні чомусь називаються партіями), почніть вимагати від своїх нардепів, аби ті закони чіткі приймали і ліквідовували нарешті оті пережитки феодального устрою. Мова йде про адміністрації.

А тепер, виконуючи побажання Сергія Поповича, — про оптимізм. Усе буде добре. І все, насправді, люди добрі, залежить від вас. Часи плюшевих термінаторів дуже швидко минуть. А Путін до нас на Полтавщину не прийде. Чому? Та тому, що ви цього не хочете. Чомусь, говорячи про засоби стримання можливої російської агресії, численні аналітики замовчують один важливий нюанс. Вони порівнюють боєздатність двох армій, говорять про важливість економічних санкцій із боку США та Європи. І жодного слова про гуманітарний фактор, про людей. Путін — не дурень. І система аналізу ризиків, яка в нього, безумовно, існує, враховує і можливість гуманітарної катастрофи для його підданих. Не знаю, що в нього там працює: суперсучасний комп’ютер чи сотні високочолих аналітиків, але вони, безумовно, враховують і ваші думки та бажання. А тому Путін не кине своїх солдатів туди, де їх не чекають. Адже справжня війна православних із православними, росіян із українцями неминуче зруйнує і його державу. У всякому випадку, я так думаю. І щиро сподіваюся не помилитися, а жити в мирній та квітучій Україні.

Автор: Ігор ФІЛОНЕНКО, «ЕХО з регіону»
Переглядів: 214 | Додав: rex | Теги: ТРК АстрА, ехо з регіону, редакційні, Ігор філоненко | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук по сайту

АстрА TV online НАЖИВО
 

ЧАСрадіо online НАЖИВО
 

ТЕЛЕГАЗЕТА "АстрА+"
 

НОВИНИ УКРАЇНИ, СВІТУ
 
 
 
 
 
 
 
 

КОРИСНІ САЙТИ
 
VLSoftware.net
Платіжні Документи Плюс

РЕКЛАМА НА САЙТІ
 

© Анатолій Драбрезір 2013 - 2017Створити безкоштовний сайт на uCoz